Тиші!

тиші!

У ритмі сучасного життя іноді так хочеться тиші. Ми на стільки звикли до всіляких звуків навколо. Ми зараз запросто засипаємо під шум проїжджаючих під вікнами машин, а іноді навіть не прокидаємося під виття сигналізації на вулиці. Насамперед, прийшовши додому, або в офіс включаємо хто телевізор, щоб він фоном розмовляв, хто музику, теж для фону. Так створюємо ілюзію, що ми не самотні, що ось розмовляє начебто хтось і добре. В офісах постійно дзвонять телефони, стоїть якийсь гул, хтось кому-то что-то доводить або кого-то вмовляє. Побачивши колег з ранку за чашкою кави обов’язковим вважається бесіда, про те як і що хто вчора робив, а якщо ви не станете ділиться новинами, скажуть, що ви необщительная бука або вважатимуть, що ви зазналися. І тому доводиться слухати і ці мови, в які іноді і виникають-то не хочеться, ось і звучать вони як чергове бу-бу-бу, на яке іноді треба кивати і реагувати якимись фразами.

У кафе, магазинах і просто на вулиці завжди нас переслідують якісь звуки, ми навіть деколи не розрізняємо їх. Ми звикли до цього шумового фону настільки, що виїжджаючи кудись за місто відчуваємо, що щось не так тут, а там всього лише тиша. А ще мій ‘коханий’ вид шуму, це коли ти після робочого дня намагаєшся заснути, раптом за стіною малолітні сусіди, які в свої 20 з невеликим років вже народили дітей, але так і не зрозуміли що таке бути дорослими, починають кричати, і включають музику, адже у них там чергова пиятика їм же весело, як це все оточуючі не розуміють цього кайфу? І ось ти вже намагаєшся не звертати уваги на звуки через стіни і переконуєш себе, що це скоро скінчиться, і ти зможеш нарешті заснути.

Але це все зовнішній шум, його хоч якось іноді вдається заглушити, виїхавши з офісу, вимкнувши всі прилади, і ось тут накриває щось куди більш незручне. Внутрішній монолог, який постійно тисне купою проблем. Ти не зробила те, ти забула про це. Нотки тривоги звучать десь на задньому плані - блииин, у сина не ладиться в школі, треба щось робити, блииин у дочки перші ознаки застуди, треба робити кроки, а то температура і лікарняний, на роботі за це по голові не погладять… Ой а грошей до зарплати залишилося кіт наплакав, а треба ще купити те, те і те… Слууушай, а ти ж давно збиралася з’їздити відпочити… а куди подівся один, чому - то він давно не дзвонив, може сталося… Нескінченний потік думок звучить в голові і добре б це була гармонійна мелодія, ан адже немає какофонія всіх цих думок часом зводить з розуму…. І нікуди не подітися від цього. Або тільки у мене так? А так хочеться просто посидіти в тиші…



ЩЕ ПОЧИТАТИ